Боротьба з проявами національної самосвідомості

Суспільний лад

У другій половині 60-х років відбулися суттєві зміни в соціальній структурі населення.

На 1985 рік чисельність робітників становила 60 відсотків від загальної кількості зайнятих у народному господарстві. Значно скоротилася чисельність українських колгоспників: з 6,4 млн. у 1960 році до 3,9 млн. у 1985 році. Кількість міських жителів зросла з 19,9 млн. у 1960 році до 33.2 мли у 1985 році, відповідно за цей же період сільське населення зменшилося з 22,6 млн. до 17,6 млн. осіб.

У розглянутий період повністю сформувалася нова верства населення — номенклатурно-бюрократичний апарат, який був справжнім господарем на Україні.

Формування культу Л. Брежнєва говорило про створення неототалітарного режиму, який відрізнявся від сталінського більш пом'якшеним виглядом. В Україні вихваляння Л. Брежнєва особливо потворних форм набуло за В. Щербицького, який в 1972 році замінив на посаді першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста.

Початок свої кар'єри В. Щербицький відзначив масовими арештами української інтелігенції— носія національної самосвідомості. Репресії були започатковані статтею в № 4 журналу "Комуніст України" за 1973 рік під назвою "Про серйозні недоліки і помилки однієї книги", в якій розгромній, але слабко аргументованій критиці було піддано твір П. Шелеста "Україно наша Радянська", виданий у 1970 році. Автора звинуватили утому, що він "ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ", ігнорує роль Росії в історії України, не дає належної оцінки возз'єднанню України з Росією — "цій видатній історичній події" тощо. Після цього почалися арешти. Безпідставно були заарештовані брати М. та Б. Горині, О. Заливаха, С. Караванський та інші правозахисники, які намагалися боротися з порушеннями прав людини.

Посилювався ідеологічний тиск на весь народ. У національних відносинах пропагувалося злиття націй. Активно проводилася русифікація. Один із найголовніших компонентів національної свідомості — мова — поступово усувається зі сфери соціально-культурних відносин. У 1979 році 10,9 відсотка українців за національністю назвали рідною мовою російську. В Україні склалася ситуація, при якій російська національна меншість фактично асимілювала українську більшість.



На виробництві, в управлінських структурах панувала російська мова. Майже всі предмети у ВНЗ та технікумах республіки викладалися російською мовою. 31972 по 1980 рік кількість назв українських видань навчальної літератури для ВНЗ скоротилась у 5,7 рази.

Розвиток державницьких ідей у програмах опозиційних організацій

Головною в українському національно-визвольному русі даного періоду залишалася ідея державної незалежності України.

Традиції інтегрального націоналізму відійшли в минуле і головним засобом боротьби більшості організацій вважалась агітація за вихід України зі складу СРСР. Серед таких організацій були Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) на чолі з Левком Лук'яненком (1959 —1961) та Український національний фронт (УНФ) (1964 —1967).

Деякі з організацій, такі як Об'єднана партія визволення України (1953— 1958) та Український національний комітет (1957—1961), не відкидали можливостей використання зброї. Серед основних течій опозиційного руху в Україні слід виділити: самостійницьку, національно-культурницьку, правозахисну, релігійну.

"Самостійники"

"Самостійники" (УРСС, УНФ) своєю метою ставили відокремлення України від СРСР мирними, конституційними заходами, шляхом проведення народного референдуму.

Представники національно-культурницької течії головною метою вважали духовне і культурне відродження українського народу, традиції, мови. Вони виступали проти насильницької русифікації, догматів соціалістичного реалізму, переслідування за переконання. Правозахисники відстоювали ідеї особистої і національної свободи, прав людини, демократії, вимагали дотримання Конституції.

Релігійна течія своє головне завдання вбачала у боротьбі за легалізацію Української греко-католицької церкви, інших релігійних конфесій, за свободу совісті, за вільне здійснення релігійних обрядів.

Всі без винятку представники національно-визвольного руху виступали за розширення прав профспілок, відродження приватної власності, ринкових відносин, запровадження вільного підприємництва. Пропонувалося ліквідувати панівне становище КПРС, критикувалися бюрократичні методи керівництва економікою тощо.

Гострій критиці була піддана радянська державність. В документах Української гельсінської групи органи влади радянської України названі окупаційною адміністрацією, яка втілює колонізаторську політику Москви. Існуюча система виборів називалась "комедійною виставою". За думкою опозиції, об'єктивний світовий процес деколонізації Допоможе Україні стати незалежною державою.

Проекти майбутнього суспільно-політичного устрою України можна розділити на федералістські (УРСС) і самостійницькі (УНФ). Федералісти виступали за рівноправний статус України у новій, вільній федерації радянських республік (чи не нагадує це перші універсали Центральної ради? —ПМ.). "Самостійники" домагалися повної державної самостійності України. Федералісти відстоювали концепцію демократичного соціалізму, який зміг би обмежити самодержавство КПPC, перетворити Ради в реальні органи народної влади і народного самоврядування, запровадити ринкові відносини. Самостійники за ідеал політичної структури України бачили демократію західного типу.

Таким чином, у 60-х — першій половині 80-х років суспільно-політичне життя України розвивалося надзвичайно суперечливо. З одного боку наступ неототалітарного режиму, його ідеології, з іншого, зростання національної самосвідомості. Все це відбувалося на тлі наростання кризових явищ у народному господарстві, подальшого розшарування суспільства, що не могло не відбитися на розвитку державного ладу і правової системи.


4188577613925573.html
4188621332899584.html
    PR.RU™